Згідно Reuters, план мирного вирішення конфлікту в Україні передбачає, що під час мирних переговорів має бути досягнуто припинення вогню на основі переважної лінії фронту. За умовами цього плану, Сполучені Штати Америки готові надати військову допомогу Україні, але лише у випадку, якщо Київ погодиться на переговори з Росією.

Документ, що виготовлений за участю генерала у відставці Кейта Келлога і колишнього аналітика ЦРУ Фреда Флейца, був представлений адміністрації Дональда Трампа як частина стратегії врегулювання українського конфлікту. 

План включає умову, що без участі в мирних переговорах з Росією, підтримка з боку США буде припинена.

Келлог і Флейц заявили, що Трамп позитивно відреагував на цей план, підкресливши важливість швидкого досягнення миру через переговори між Росією та Україною. 

Основні аспекти стратегії були опубліковані "Інститутом політики "Америка понад усе", де Келлог і Флейц мають високі посади.

За словами аналітиків, надання Україні військової допомоги буде залежати від того, наскільки швидко і ефективно вдасться досягти мирного врегулювання конфлікту, а також від забезпечення додаткових гарантій безпеки для України в майбутньому.

Наслідки «замороження» війни для України

«Замороження» війни має місце у випадку підписання двосторонньої чи багатосторонньої (за участі посередників) угоди, яка б формалізувала умови перемир’я (його строки, порядок підтримання режиму припинення вогню, відведення військ, можливу роль міжнародних спостерігачів, якісь інші зобов’язання сторін тощо). І головне, до такої угоди додається карта, яка фіксує (як правило з урахуванням пролягання лінії фронту) лінію розмежування  між сторонами, а також ті території, що опиняться під контролем кожної з них після вступу в силу угоди про перемир’я. Тобто «замороження» війни передбачає підписання угоди про передачу під юрисдикцію агресора, байдуже у якій формі та на який термін, частини української території. Інших варіантів просто не існує.

Підписання угоди про перемир’я, яке його узаконює, передбачає попередню підготовку та погодження воюючими сторонами тексту відповідного документа. Робота над текстом угоди, пошук компромісних рішень та формулювань, відбувається у рамках перемовин. Останні тому є першим і невід’ємним кроком у справі встановлення перемир’я та «замороження» війни.

«Замороження» війни, звичайно ж, несе із собою певні позитиви. Наприклад, різке зменшення інтенсивності та масштабності бойових дій на фронті, а також частоти обстрілів цивільного населення, особливо у прифронтових містах; можливість забезпечити повернення військовополонених, а також тих українських громадян, які незаконно утримуються у московських концтаборах та ізоляторах, та насильно вивезених до Московії дітей тощо.

Усі ці позитиви якраз і є одним із основних аргументів для прихильників ідеї «замороження» війни. Водночас ця прихильність часто-густо пов’язана із магічним впливом слова «мир», з яким просто ототожнюється похідний від нього термін «перемир’я». Вона також ігнорує ціну перемир’я у довгостроковій перспективі та будується з використанням доволі різноманітних помилкових ідей. Наприклад, про те, що Україна не може перемогти Путіна тому, що його просто не можна перемогти ні за яких умов. Або про необмеженість ресурсів Москви, зокрема людських. Чи про договороздатність Путіна та його бажання досягти міцного та справедливого миру в світі.

У довгостроковій перспективі перемир’я зовсім не означає встановлення міцного миру та й взагалі не є кроком до нього. Воно є лише тимчасовою паузою для підготовки Москвою нового витка воєнних дій. Причому ще більш масштабного та потужнішого, а відтак – і кривавішого за попередній.

Оскільки угода про перемир’я передбачає передачу частини українських територій під юрисдикцію Москви, то тим самим «замороження» війни прирікає мільйони українців на довгі роки проживання в умовах московської окупації. Це є ціною перемир’я для України. Не забуваймо також, що на окупованих територіях чоловіки призовного віку будуть мобілізовані до збройних сил Москви для нового витка війни, байдуже чи безпосередньо проти України, чи проти якихось із країн НАТО.

Врахуємо, і це важливо, що у міжнародному праві досягнута під час війни угода щодо припинення боротьби та здачі збройним силам ворога конкретної території називається зовсім не перемир’ям, а капітуляцією. А відтак, угода про «замороження» війни із переходом у будь-якій формі українських територій під контроль Москви саме капітуляцією і буде. От і все.

Між тим на сьогодні немає жодних підстав для капітуляції України. Ситуація ж бо на фронті та у суспільстві нехай і не проста, але дуже далека від безвихідної. То про яку капітуляцію взагалі може йтися, якщо ми і зараз, при усіх негараздах, все ж справляємося з агресором?

Просування ідеї «замороження» війни може супроводжуватися обіцянками щодо надання Україні різних преференцій у разі її згоди на перемир’я. Такими привабливими «бонусами» можуть стати, наприклад, обіцянки гарантій безпеки, пришвидшення її вступу до НАТО, потужні інвестиції у відбудову зруйнованої країни. 

Отже, позитиви, які приносить із собою «замороження» війни, мають виключно тимчасовий характер, бо з часом повністю нівелюються. З огляду на негативні наслідки, які несе перемир’я у довгостроковій перспективі, спроби втілення ідеї «замороження» війни є серйозною загрозою безпеці та майбутньому України. Тому відповідним ідеям необхідно всіляко протидіяти. Що Україна, власне, і робить десь із квітня 2022 р.