Ядерна зброя далеко не завжди є гарантом перемоги війні. Світ знає багато прикладів, коли ядерні держави програвали війни неядерним. Детальніше розповіли наші журналісти на "Ми-Україна+".
Велика армія, багато техніки, ядерна зброя. Дехто вважає, що цього достатньо, аби підкорити маленькі держави або утримати колонії. Але історія свідчить про те, що це далеко не так, і приклад Радянського Союзу та Афганістану тут не одинокий.
Коли говорять про поразку ядерної держави у війні проти неядерної, найчастіше згадують про вторгнення СРСР до Афганістану. Більш безглузду воєнну авантюру годі й шукати – повалення дружнього соціалістичного режиму силами спецпризначенців КДБ, введення військового контингенту мало покласти край планам розміщення західних ракет біля кордонів СРСР, які марились Кремлю ще із часів Карибської кризи. За 10 років інтернаціональний борг обійшовся Радянському Союзу у 15 тисяч вбитими та 50 тисяч пораненими санкціями й міжнародною ізоляцією. Чи було досягнуто результатів цієї афери – невідомо, бо цілі, як і цілі сьогоднішньої кремлівської так званої "СВО", були невідомі. Тож, знищивши до 2 мільйонів афганців, СРСР залишив цю маленьку країну, аби невдовзі зникнути з мапи світу.
Франція – ще одна ядерна держава програла війну – своїм співгромадянам. Хоча самі алжирці такими себе не вважали й за 8 років війни таки вибороли незалежність власної держави. Понад 100 років це африканське володіння вважалось не колонією Франції, а її невід'ємною складовою. Проте бути в Алжирі французом і алжирцем – то була велика різниця. І мова йде не тільки про економічні утиски. Французька влада проводила політику культурної асиміляції, намагаючись нав'язати французьку культуру, мову і систему освіти місцевому населенню.
Алжирці страждали від дискримінації, позбавлення громадянських прав і доступу до землі або ресурсів. Партизанська війна і теракти дозволяли привернути увагу до алжирської проблеми. Франція відповідала жорсткими репресіями, що призвело до ескалації насильства і погіршення ситуації для цивільного населення, півтора мільйона з яких загинуло. Але зрештою через військові невдачі і тиск, зокрема всередині країни, вони зробили свою справу. Алжирська війна стала каталізатором, з якого почалися антиколоніальні революції в Африці.
Інша колишня колонія Франції воювала не з метрополією. В'єтнам унікальний тим, що дав відсіч не одній, а двом ядерним державам, які, щоправда, діяли поодинці. Про в'єтнамську війну США, яка закінчилася поразкою американських союзників – відомо багато, зокрема і те, що за її невтішними результатами у Сполучених Штатах відбувалося багато політичних змін, зокрема відмова від призивної армії.
Незабаром після війни з американцями у В'єтнамі почали погіршуватись стосунки з іншою соціалістичною країною – Китаєм. Країна протягом століть перебувала під впливом північного сусіда, що сформувало складні історичні зв'язки та, зрозуміло, антагонізм. У Китаї, у 1971 році розпочалось масштабне військове вторгнення до В'єтнаму. Операція була оголошена "науковою кампанією" з покарання молодої країни за втручання у справи Камбоджі. Конфлікт тривав лише близько місяця з інтенсивними боями й значними втратами з обох сторін. Після чого Китаю, який вже понад 10 років мав статус ядерної держави, довелося забрати з геть.
За ради справедливості потрібно згадати про ще два конфлікти, в яких ядерні країни не програли. Проте і переможцями їх назвати важко. Це друга кампанія американської армії в Іраку, де, попри майже 10 років перебування американських військ, так і не вдалося встановити прозахідний режим. Або війну за Фолклендські острови, під час якої Великою Британією було втрачено більше кораблів і така ж кількість літаків, як і у переможеної Аргентини. Але всі ці війни поєднує одне – жодна з цих країн навіть не згадувала про можливість застосування своєї ядерної зброї.
