Нобелівська премія, як символ миру й надії не раз викликала суперечки через своїх лауреатів. Від Рузвельта до Обами – історія американських президентів показує: ця нагорода частіше стає політичним інструментом, ніж визнанням реальних заслуг.
Нобелівська премія миру – суб’єктивна нагорода. Це не фізика з формулами, і не хімія, де результат підтверджується реакціями. Тут немає ані експериментів, ані графіків, які можна повторити в лабораторії. Це – політика. А політика завжди залежить від настроїв, симпатій і надій.
Першим з американських президентів-лауреатів був Теодор Рузвельт. 1906 рік. Він допомагає завершити російсько-японську війну, за що й отримує премію. Але саме Рузвельт за кілька років до того прославився війною на Кубі та імперським апетитом.
Його гасло – "Говори тихо, але тримай велику палицю за спиною". Вперше він озвучив його ще віцепрезидентом у 1901 році, за кілька днів до вбивства президента Мак-Кінлі. І це було не просто гарне прислів’я, а переконання і реальна програма дій. Рузвельт допомагав планувати війну проти Іспанії у 1898 році, створив підрозділ "Мужніх вершників" і воював на Кубі. А вже у 1904-му в посланні до Конгресу подав "Доповнення до доктрини Монро": США беруть на себе право втручатися у справи Латинської Америки. "Миротворець" із шаблею за поясом – так виглядав перший нобелівський лауреат серед президентів США.
Далі був Вудро Вільсон у 1919-му. Автор Ліги Націй, ідеалістичної концепції "14 пунктів". Але водночас – президент, який втягнув США у Першу світову. Поки мирні ідеї 28 президента писалися у Білому домі, в Європі солдати вмирали в окопах. І, як з’ясувалось за 20 років, деякі з ініціатив американського лідера, які були самопроголошені як справедливі, принесли в Європу другу Світову війну.
На тлі своїх попередників 39 президент США Джиммі Картер більш ніж заслуговував на нагороду. Проте, Нобелівський комітет вирішив інакше. У 1978-му він зібрав у своїй резиденції у Кемп-Девіді Менахема Бегіна, прем’єр-міністра Ізраїлю та президента Єгипту Анвара Садата. Мир між цими двома країнами після трьох десятків років війни – реальна дипломатична перемога.
Садат і Бегін отримали Нобеля. А Картер? Лише подяку. І тільки у 2002 році, вже як політичний пенсіонер, він отримав свою премію – за сукупністю заслуг, за десятиліття миротворчої діяльності. Іронія долі: тоді, у 1978-му, найсильніший американський аргумент на Близькому Сході залишився без медалі. А через роки Нобеля отримав навіть лідер палестинських радикалів Ясір Арафат – людина, яка не зуміла, а може й не захотіла зберегти мир. З розвалом Радянського Союзу, як головного спонсора арабів Палестини, вони спромоглись домовитись про мир з євреями в регіоні, який було у 1994 році відзначено премією миру. Щоправда, він тривав недовго.
Комітет нагороджує не стільки перемоги, скільки надії. Іноді ці надії обертаються розчаруванням. Аби зрозуміти кумедність усієї історії і у певному сенсі драматизм ситуації для Дональда Трампа – треба згадати процедуру. Висувати кандидатів можуть парламентарі, професори права, міжнародні судді. Але головне – дедлайн подачі незмінний: 1 лютого.
Хочеш отримати нагороду в грудні – потурбуйся, щоб документи були надіслані до кінця січня. Тому, премія – це не лише про мир, це ще й про вчасну подачу заявки. Саме цей дедлайн і робить історію 44-го президента США Барака Обами – анекдотичною. Він став президентом 20 січня 2009 року. А вже 1 лютого завершився прийом заявок. Усього 11 днів на подачу. Звичайно, хтось каже, що його могли номінувати у 2008-му, ще як сенатора. Але факт залишається фактом: премію дали людині, яка керувала державою менше року.
"Ми дали Обамі аванс, сподіваючись, що він виконає обіцянки. Історія довела: надії були завеликі. Сам Обама був настільки здивований, що розглядав можливість не їхати до Осло. Його переконали: відмова буде виглядати ще гірше", – зізнався колишній секретар Нобелівського комітету.
Іронія ще й у тому, що через роки Обама отримав і "Еммі" за озвучення документального серіалу про національні парки.
У 2014 році росія захоплює Крим. Президент Обама із Нобелем миру – уникає різкої реакції. Можливо, він і справді зрозумів свою місію як "мир у відстороненості".
Трамп мріяв про Нобеля, його прихильники писали листи до Норвегії. Але правила суворі: хочеш премію – подай заявку до 1 лютого. У липні чи у вересні – пізно. І навіть якби за дивним збігом Трамп і отримав Нобеля, у ненависного йому Обами все одно на одну нагороду більше.
