Іран у Другій світовій війні став стратегічним мостом для постачання зброї від країн Заходу – техніки та продовольства до Радянського Союзу. А сьогодні, в умовах сучасної війни, Іран знову на перехресті глобальних інтересів – тільки вже з іншою стороною конфлікту. Як Іран пов'язан з СРСР та Великою Британією? Про це розповіли наші журналісти на "Ми-Україна+".
Через Іран до СРСР у 1941 році потекло все, що не встигли або не змогли знищити німці в Атлантиці: бронетехніка, продукти, медикаменти, американські джипи. А почалось усе з "мирного вторгнення" – ще до Перл-Харбору, ще до Сталінграда. Із дивного дипломатичного флірту з погрозами між Тегераном, Лондоном і Москвою. Але є один нюанс – думкою Ірану, щодо його “допомоги”, не сильно переймались.
У серпні 1941 року новоспечені союзники вторглися в Іран. Формально – щоб знешкодити німецьких агентів. По факту – щоб гарантувати собі постачання. Британія зайшла з півдня. СРСР – із півночі. Хоча Сталіну на той момент критично бракувало військ на східному фронті, він виділяє сили для операції “Згода”. Розрахунок простий: без палива й ленд-лізу СРСР довго не протягне. Перські порти, залізниця й дороги стали артерією виживання. Західні вантажі прибували до Перської затоки, далі – через Іран у СРСР. Саме цей маршрут став головним у 1942–1943 роках.
Операція планувалась обережно. Щоб уникнути повстання, Шаху офіційно запропонували: мовляв, "запроси нас сам" і 25 серпня 1941 року війська вже входять до країни. Шах Реза Пехлеві не опирається. Сили очевидно не рівні. Але вже через тиждень – вимушено зрікається престолу на користь сина.
СРСР і Британія обіцяли поважати суверенітет Ірану. А за фактом – поділили країну на зони впливу. В Тегерані оселились радянські дипломати, англійські генерали й американські радники. Усе заради одного: логістики великої війни. Чому це було так важливо? Бо Іран – це короткий шлях до СРСР. Інші маршрути – надто ризиковані або під вогнем. Арктичні конвої йшли через Мурманськ – під ударами Люфтваффе. Через Владивосток – довго і далеко. А Іран – золота середина. І не тільки для радянської армії. Після вступу США у війну – це стає одним із трьох головних маршрутів постачання. Через нього пройшло понад п'ять мільйонів тонн вантажів: танки, літаки, вантажівки, борошно, тушонка. Південний тил СРСР рятував північний фронт.
А тепер – трохи шпигунства. Гітлер не полишав ідеї дестабілізувати Близький Схід. Через Іран – вихід до Індії, до нафти, до контролю над мусульманськими регіонами. А ще – можливість відрізати Москву від Баку, де на той час видобували значну кількість радянської нафти.
У самому Ірані активно діяли німецькі агенти, яких видавали за інженерів і дипломатів. Більшість із них союзники депортували одразу після вторгнення. Але в Берліні ще довго вірили, що "іранська карта" допоможе втягнути Британію в нескінченну колоніальну війну. Не вийшло. Іран став не полем бою, а коридором перемоги. Але сьогодні Іран зробив інший вибір.
У 1943 році саме в Тегерані зустрілись Сталін, Рузвельт і Черчилль – закладати архітектуру перемоги над Гітлером. А у 2020-х Іран не нейтральна держава, Іран – визначився. Тегеран замість Гітлера не проти вбивати євреїв, тим самим сперечаючись із Москвою за звання головного зла світу. Проте, аятоли не конкурують, а знаходять спільну мову з ностальгуючими КГБшниками.
Тепер з півдня до рф йде не західний ленд-ліз, а іранський: дрони-камікадзе, боєприпаси, компоненти. Іран, який ще вчора намагався стати ядерною державою, сьогодні – постачальник війни. Кремль розплачується за це не тільки золотом. Можливо й технологіями. І як у 40-х, Іран знову відіграє роль тилу. Але з іншим знаком.
У ХХ столітті – союзники зробили тут лінію життя. У ХХІ – Москва збудувала тут канал смерті. Але географія лишається стабільною, бо Перська затока – це артерія, якою течуть або надії, або вбивства. І тільки від вибору правителя залежить – чи буде ця артерія серцем цивілізації, чи аортою імперій зла.
