Друга світова війна вже тривала понад два роки, коли Вашингтон офіційно дотримувався політики нейтралітету. Проте американський бізнес не залишався осторонь і працював не лише на союзників, а й на країни Осі. Як США заробляли на зброї? Про це розповіли наші журналісти у ранковому шоу "Прокидайся!" на "Ми-Україна+".
Франція була окупована, Британія розбомблена і виснажена битвами проти нацистської Німеччини на континенті й під час повітряних атак на острови. Але поки британці воюють, американський бізнес працює. І не лише на союзників.
Заводи США, поки Вашингтон офіційно зберігав нейтралітет, постачали нафту, комплектуючі й техніку не тільки Лондону, а й країнам Осі – Італії та навіть Німеччині. Після Першої світової війни США засвоїли головний урок: найвигідніше – не воювати, а фінансувати війну інших.
У 1914–1918 роках американська економіка пережила нечуване зростання, а Лондон і Париж десятиліттями виплачували борги за позиками. Тому в 1939-му Вашингтон знову обрав позицію спостерігача – до певного моменту. З початком війни Британія першою звернулася до США по допомогу. Прем'єр Невілл Чемберлен писав до Вашингтона ще у вересні 1939 року, благаючи про постачання зброї та боєприпасів. Але відповідь була сухою: купуйте за золото. За два роки Лондон витратив усі резерви, продав американцям навіть свій бізнес у США.
Пізніше, у 1940 році Черчилль звернувся до Рузвельта із запитом про допомогу. Британія не мала коштів, щоб продовжувати війну, і просила хоча б військові кораблі. США відповіли – зброя буде, але за оплату. Початкова пропозиція – 50 есмінців в обмін на військові бази в Карибському регіоні. Це була перша ціна за підтримку.
"Ми воюємо не тільки за себе, а й за вас. Якщо Британія впаде – ви будете наступними. Чи можемо ми розраховувати на друзів?”, – писав Черчилль у грудні 1940 року.
За умовами Ленд-лізу США постачали зброю, транспорт, продовольство – але не безкоштовно. Великобританія мала розрахуватися після війни. І навіть те, що залишиться в неї після перемоги, доведеться або повернути, або викупити. Загальна сума – понад 31 мільярд доларів. Але після війни постало питання: як Британія буде розраховуватися за отримане? Американці наполягли на новій угоді: 3,75 мільярда доларів у кредит, плюс 1,19 мільярда від Канади – під 2% річних.
Черчилль не приховував розчарування. Він сподівався на більше розуміння з боку союзника, який розділяв з Британією не лише спільні цінності, а й стратегічні інтереси. Але реальність виявилася іншою – підтримка США мала чітку ціну, і знижок не передбачалося.
Для Британії ця угода стала тягарем. Однією з умов була миттєва конвертованість фунта у долар. У підсумку – британські резерви випарувалися, фунт стерлінгів обвалився, а Лондон мусив вводити жорстку економію. Останній платіж за американську допомогу Британія зробила через 60 років після перемоги, лише у 2006 році. Зруйнована та знекровлена, проте нескорена, вона мала заплатити ціну навіть союзнику, який уже вдруге заробив на тотальній війні в Європі.
Проте, згідно з планом Маршалла Британія отримала 3 млрд допомоги на відновлення. І хоча ця сума була трохи меншою за отриманий кредит на погашення боргів за Ленд-лізом, Вашингтон заробив і тут. Гроші за планом Маршалла використовувались для закупівлі необхідних для Британії товарів саме у США.
