Верховна Рада Білорусі 25 серпня 1991 року проголосувала за вихід зі складу СРСР. Проте ця подія пройшла майже непомітно для суспільства: не було масових мітингів, а атмосфера більше нагадувала бюрократичну формальність. Чому так сталось? Про це розповіли наші журналісти на "Ми-Україна+".
Країна продовжувала жити в СРСР – із червоним прапором, радянським гербом і портретами Леніна в кожній школі. Багатьом здавалося, що навіть серпневі події в Москві, коли Єльцин протистояв ДКНС, жодним чином не вплинули на їхнє життя.
Чому так? Існує кілька пояснень. Одне з них – у білорусів майже не було власної історії незалежної держави. Їхнє минуле – розчинене у Великих князівствах, Речах Посполитих, Російських імперіях. Навіть короткочасна Білоруська Народна Республіка 1918-го не стала національною ідеєю, як УНР для українців. На відміну від України, де козацькі республіки, Гетьманщина, визвольні змагання ХХ століття створювали тяглість боротьби, білоруська ідентичність існувала переважно в чужих наративах. І радянській пропаганді не довелось докладати великих зусиль, аби інтегрувати цю "розмиту" пам’ять у загальносоюзну.
В Україні ж, навіть попри значний відсоток тих, хто не бачив себе поза СРСР, національні символи стали опорою руху до незалежності.
У Києві в ті дні синьо-жовті прапори, емоція відновлення справедливості, десятки тисяч перед Верховною Радою і мітинги по всій республіці. У Мінську – спокійна реакція. Хоча мітинг і відбувся, кілька тисяч людей на площі можна було назвати масовістю лише за білоруськими мірками. Для більшості білорусів незалежність виглядала не як результат боротьби, а як побічний ефект розвалу СРСР.
Україна ж зустріла 1991 рік із готовою історичною рамкою: "ми вже були державою – і знову станемо". Лідери руху, національні та демократичні партії апелювали до Запорозької Січі, УНР, Акту Злуки, навіть до ОУН та УПА – як до символів боротьби за самовизначення. Туга за СРСР була і в Україні, але саме ці національні міфи та образи минулої незалежності поступово схиляли суспільство до нового курсу.
У білорусів такого ґрунту не було. У протистоянні змінам 90-х вони спиралися на те, що добре знали: символи й цінності радянської доби.
Першим лідером незалежної Білорусі став Станіслав Шушкевіч – учений-фізик, а не комуністичний функціонер, що істотно відрізняло його від більшості лідерів нових пострадянських країн. Він був моральним авторитетом – подібним до тих, хто приходив до влади у Чехії чи Польщі як етичний компроміс. Але без політичної машини він програв Олександру Лукашенку – популісту, який обіцяв повернення "золотих часів" СРСР, дешеві товари, порядок. Країна швидко розвернулася назад у радянське минуле.
Його курс – інтеграція з рф, збереження радянських інститутів і методів управління. Заборона приватизації великих підприємств не лише залишила економіку в радянському минулому, а й позбавила країну політичної незалежності. Усе задля збереження влади.
Формально Білорусь відзначає "незалежність" не в серпні, а 3 липня – у день звільнення Мінська від нацистів. 25 серпня не є офіційним святом, ба більше – у публічному просторі воно майже під забороною. Держава воліє не нагадувати, що ця дата – початок її власної історії поза СРСР.
Схожі історії були і в інших регіонах. Придністров’я фактично залишилося радянським анклавом. В Абхазії радянські гасла легко поєднувалися з новою "незалежністю". А на Донбасі нова місцева еліта, яка збагатилася за рахунок земляків, пояснювала всі проблеми "Києвом, Кравчуком і навіть Степаном Бандерою". Збереження тяглості радянської доби ставало політичним товаром.
Сьогодні Білорусь живе у режимі "стабільності", яку побудував Лукашенко: зовні виглядає незалежною, але за змістом – радянський реплікант із авторитарним контролем, економічною залежністю від Москви і новими зв’язками з Пекіном. Для білорусів незалежність – радше дата в календарі, ніж щоденна реальність.
Україна ж, яка проголосила свою незалежність лише на один день раніше й заплатила за свій вибір війною та тисячами життів, сприймає цей статус як найвищу цінність. І поки ця різниця зберігається, шляхи наших країн залишатимуться різними.
