Провал комуністичного заколоту в Німеччині у 1918-му не зупинив більшовиків – у Кремлі все ще мріяли побачити червоний прапор над Берліном і Парижем. У Москві добре розуміли: без підтримки ззовні європейські пролетарі "світлого майбутнього" не побудують, і тому навіть готували списки майбутніх "народних урядів" для всієї Європи.
Польща після відновлення державності мала амбіцію не лише вижити, а й стати регіональним лідером, повернувши території, якими володіли 140 років тому. Втім, польському лідеру Юзефу Пілсудському, довелось будувати союз із сусідами, щоб стримати і більшовицьку росію, і відроджену Німеччину, у чиїх володіннях відтворилась стара нова держава.
На початку серпня 1920-го ситуація здавалася безнадійною: більшовики майже дійшли до Варшави, уряд евакуйований, вулиці спорожнілі. Водночас на фронті, пліч-о-пліч з поляками, билися й українські війська УНР під командуванням Симона Петлюри. У Москві це називали "зрадою", бо союз із Варшавою перекреслював плани більшовиків на підпорядкування України.
Пілсудський чудово знав росію – він сидів у царських тюрмах і знав, чого чекати від більшовиків. Його головна ідея була обійти червоні війська і вдарити в тил. 16 серпня починається контрнаступ, і вже за кілька днів більшовицький фронт валиться – паніка, втеча, захоплення трофеїв.
Саме ці дні зробили маршала символом польської державності. А радіо Парижа передає фразу, яку згодом цитують у всьому світі: "Під Варшавою сталося чудо".
Більшовики були впевнені у своїй перемозі. Михайло Тухачевський, командувач Західного фронту, на той момент вважався "зіркою" РККА. Його довоєнна служба в імперській армії та відчайдушна кар’єра після революції створили йому репутацію військового генія. Його армія мала чисельну та технічну перевагу й вірила у власну перемогу. У цій війні йшлося не лише про території, а про свободу та майбутнє. Польсько-українські війська билися кожен за своє: УНР – за шанс вижити, Польща – за право бути.
Польсько-українські війська діяли скоординовано. І раптом усе змінюється: радіорозвідка, контратаки на півдні й злагодженість союзників роблять свою справу. Маневр Пілсудського з-під Вепш, контрудар генерала Шаповала на південному напрямку. Це була не просто одна битва – це була серія точно вивірених дій, що переломила хід кампанії. Саме тут більшовицьке просування було зупинене. Частини Червоної армії відступали, деморалізовані, втрачали зв'язок, кидали техніку. Десятки тисяч потрапили в полон. Було захоплено архіви й плани Комінтерну щодо майбутніх повстань у Європі.
Сталін запам’ятав цю поразку: у 1939 році після розділу Польщі він помстився польським військовим за 1920-й. Розстріли полонених у Катині та Биківні під Києвом – страшне підтвердження злопам’ятності Кремля.
Історики досі дискутують: це було диво чи геніальна операція Пілсудського? Для Варшави, Парижа і Лондона – це був порятунок від червоної навали.
Поразка під Варшавою змінила стратегію Кремля. У Москві зрозуміли: Європа не готова до "світової революції". У 1925 році Сталін, який вже мав реальний вплив у Політбюро, виступив проти концепції "перманентної революції" Троцького. Москва офіційно відмовилася від негайного поширення революції на Захід. Натомість новою метою стала "побудова соціалізму в одній країні" – тобто зміцнення тоталітарного режиму всередині СРСР.
Для світу теж новий план – експортувати більшовизм за підсумками воєн та громадянських конфліктів: фінансувати комуністичні рухи в Азії, захоплювати країни під виглядом допомоги, насаджувати маріонеткові уряди після кровопролиття.
Ця поразка відклала наступ радянської експансії на два десятиліття, але не скасувала її. Що було потім? А потім – Ризький мир 1921 року. Польща, зрадивши союзника, уклала угоду з радянською росією. УНР не допустили до переговорів. Петлюра опинився в еміграції, його армію роззброїли, бійців – інтернували в таборах.
Сьогодні поляки згадують 1920-й і готуються до приходу нової орди зі Сходу. Але тепер їхні союзники – не українці, а НАТО. У бік Києва лунають закиди про невдячність. Та історія доводить: перемогти східну орду без допомоги союзників – завдання не з простих.
