Після смерті Сталіна радянська влада намагалася втримати контроль над Східною Європою, не гребуючи кровопролиттям. Але народи не мовчали. У липні 1956-го польська Познань – місто перетворилося на арену арештів, допитів та вуличних боїв. Саме під час міжнародного ярмарку, коли до Польщі прибули західні бізнесмени та журналісти, почались масові протести робітників. Подробиці розповіли наші журналісти на "Ми-Україна+".
Журналісти побачили зовсім не ті яскраві вітрини, про які розповідала радянська пропаганда. Вони побачили дим, кулі, кров. І саме звідси Європа дізналася: "соціалістичний рай" не такий уже й щасливий. То що ж сталося в Познані? Почалося з економіки: зниження зарплат, підвищення норм виробітку, відсутність нормального харчування. Робітники вийшли за гроші, але дуже швидко мітинги переросли у відкриті гасла проти влади. Близько 600 поранених, понад 500 вбитих. Одним із символів протесту став убитий 13-річний Роман Стшалковський.
Для Кремля це був удар: саме Польща мала бути "найвідданішим другом СРСР у Східній Європі". І хоча раніше вже був Берлін, саме Познань показала – народ готовий говорити відкрито навіть перед об’єктивами західних камер і дулами радянської зброї. Під тиском протестів у Польщі до влади повернули Владислава Гомулку, якого називали "польським Сталіним" і лідером крила, яке відстоювало “польський шлях до розбудови соціалізму”.
Радянські танки у 1953 році на вулицях столиці Східної Німеччини. Причини – ті ж самі. Спочатку – страйки через підвищення норм праці, потім – вимоги політичних змін. І, як завжди, криза з хлібом.
Люди думали, що після смерті Сталіна щось зміниться. Змін не було. І тоді натовпи рушили до урядових будівель. Наказ з Кремля був чіткий: придушити. На вулиці вийшли радянські танки під командуванням генерала Василя Чуйкова, який залишився командувати радянськими окупаційними військами, після падіння Рейху у 45-му. В Берліні загинуло понад 100 людей, понад 1200 отримали поранення, близько 5000 – заарештовані.
Але найбільший удар для імперії – це осінь 1956 року. Угорщина. Тут протест перетворився на справжнє збройне повстання. Причина проста: люди чекали, що після смерті Сталіна настане "відлига". В Угорщині хотіли виходу з Варшавського договору, хотіли незалежності, демократичних виборів і вільної преси. Їх не почули. Натомість отримали танки, артилерію і кулі. АК-47 замість хліба – легендарна зброя, яку впізнає весь світ, від Будапешта до Ханоя.
Понад 2500 убитих угорців. Сотні загиблих радянських солдатів. Прем’єр Імре Надь був заарештований і страчений у 1958 році. Але незадоволення комуністичним порядком було не лише у підконтрольній Москві Європі.
1962 рік. Новочеркаськ. Ростовська область. Робітники вийшли на протест через підвищення цін на продукти. Відповідь влади – автомати, постріли, арешти. 26 загиблих. І повна тиша. Про це знали лише ті, хто слухав ночами "Голос Америки" або "Радіо Свободу". Навіть думати про це було небезпечно.
Віддав наказ на застосування зброї перший секретар обкому КПРС Казначеєв. Але міністр оборони СРСР Родіон Малиновський – герой боїв під Сталінградом і Одесою – відмовився особисто брати участь у придушенні. Для нього наслідків не було: СРСР давно зрозумів, що для кривавих справ є інші – перевірені і надійні люди, а саме з іншими синіми погонами Держбезпеки на плечах.
1968-й був роком революцій у всьому світі: студенти в Парижі, демонстрації у США, протест проти війни у В’єтнамі. Але саме Прага показала, що мирний протест у соцтаборі – можливий, але смертельно небезпечний. Зокрема і для диктатур. Чим більше влада стріляла, тим більше людей виходило.
Зокрема, чехи та словаки вийшли на вулиці не з гаслами про хліб, а з книжками та піснями. Вони хотіли нормального людського життя і, як казав лідер тих реформ – Олександр Дубчек – соціалізму “з людським обличчям”. Кремль не зрозумів і злякався. І знову – бронетехніка. І знову – танки й автомати. Прага стала символом: навіть мирні – небезпечні для імперії. Бо думати в тоталітаризмі страшніше, ніж воювати. Загинуло 137 людей. А символом трагедії став студент Ян Палах, який спалив себе на знак протесту.
Сучасна російська пропаганда не повторює міфів – вона їх підживлює. Кремль хоче показати, що нібито всі народи СРСР жили в мирі, ніколи не протестували, і взагалі – ніякої альтернативи не комунізму – не було.
За залізною завісою, навіть в епоху сталого тотального терору піднімались селяни, воювала УПА, литовські "лісові брати", діяли латвійські й естонські підпільні групи, виходили на протести робітники, йшли на заслання дисиденти, писали самвидав. Вся ця історія – це відповідь на головне питання: коли система бреше – правду завжди доводиться захищати.
